|
Нікому не секрет, що я зараз працюю кур’єром в Glovo.
У сьогоднішній замітці я розповім одразу дві маленькі історії про каву. Можливо, в цих оповідках і немає нічого особливого, проте для мене це ключ до ментальності хворих і здорових.
Розпочну з позитиву, а закінчу історією для роздумів, оскільки не можу назвати другу історію цілком негативною, оскільки у всьому є свої «але».
Оповідка 1
Коли я приїхав у Craft&Kumpel - Futura hub, щоб забрати замовлення, до мене підійшли й ввічливо повідомили, що мені буде потрібно зачекати близько десяти хвилин. Це не є надзвичайно критичним нюансом, оскільки мій антирекорд наразі становить більше 45 хвилин.
Я зовсім не випадково згадав тут про цей нюанс, оскільки цей рекорд було встановлено у закладі із другої оповідки. Про цей антирекорд пишу, щоб читачам було цілком зрозуміле ставлення персоналу до кур’єрів, бо саме персонал говорив, що ще шість-сім хвилин, а довелося чекати більше сорока.
Для кожного кур’єра час чекання замовлення це доволі марудна й не грошовита справа, і щоб не відчувати себе кинутим за борт, коли всі інші заробляють, компанія Глово придумала доволі цікаву формулу пасивного заробітку, суть якої полягає в наступному: перші п’ять хвилин очікування замовлення не оплачуються, а кожна наступна хвилина вартує 15 копійок. Звісно, це не великі гроші, але це хоча б крапля в морі, яка дозволяє збільшити суму заробітку в кінці зміни.
Як ви вже зрозуміли, очікувати десять хвилин для мене не було проблематично, тому я й особливо не парився. Далі ж мене приємно подивувало, що дівчинка, яка працювала в Кумпелі винесла мені каву й запропонувала скоштувати її, як компенсацію за очікування. Це було надзвичайно приємно, оскільки такі маленькі вчинки є по своїй суті промінчиком тепла в холодну дощову пору.
Такий зовсім не героїчний маленький вчинок зробив увесь мій день. Ось так появляється перша обіцяна мною кава й ментальний ключик починає свій рух до серцевини.
Оповідка 2
У цій розповіді фігурує вже зовсім інший заклад та інші люди. Отже, леді та джентльмени, представляю вашій увазі Wok&pizza. Саме про цей заклад я і писав в актирекорді чекання.
Уперше мені тут запропонували каву вранці на початку робочої зміни. Мовляв пропонуємо скуштувати вам смачної кави, чаю або лимонаду. Цей факт мене подивував, тому що я зовсім не був фанатом цього закладу після антирекорду, але подумав, що всі міняються й чому б їм не стати кращими.
Хоча нотка сумління про кращий заклад не давала спокою й опісля своєї відмови я задався запитанням чи це була не мишоловка, якої я уникнув, не відгукнувшись ствердно на пропозицію про духмяний напій. Мовляв, чи бува так ввічливо мені не втюхували каву й при цьому не уточнюючи, що це зовсім не добрий жест, а звичайна нажива.
Це запитання було б і загубилося в моїй голові серед сотні, але мене таки знову угараздило попасти до них по замовлення й почути звичне питання - чи не бажаю я кави?
Ось тут мені стало по-справжньому цікаво і я уточнив за чий рахунок мені пропонують каву.
- Звісно ж за ваш. Єхидно усміхаючись, відповіла дівчинка-офіціантка.
- Але ж ви не уточнювали. Так може здатися, що ця кава безкоштовна.
У цей момент паузи підходить ще одна офіціантка й включається в розмову своєю соковитою реплікою про те, що, мовляв, я сам знаю, де буває халявний сир.
Мало того, що постороння людина безпардонно ввірвалася в розмову, так ще й грається алегоріями про сир.
Я вирішую прощупати ґрунт, на якому стою та стверджую, що не все у світі коштує гроші.
На мене здивовано дивляться дві пари очей, і я запитав, що якщо б їх друг щось попросив, то вони б не здирали з нього грошей, чи не так?
Мені відповіли, що це очевидно, бо мовляв друг є друг.
Дивлячись на цих дівчат, я чудово розумію, кого я бачу перед собою.
Ось тут я йду в наступ і запитую, чи не хотіли б вони Айфон? І звісно відповів за них: тоді ідіть та купіть.
Це своє формування вгорі я називаю неввічлим і не культурним. На що мені відповідають, що це бізнес. І тут я впав у ступор. Усе потрачено.
Який в чорта «бізнес»? Колами крутиться в моїй голові.. Ви ж звичайні наймані працівники. Ось про найманих робітників, я так їм зрештою і сказав. Забрав своє замовлення й пішов.
В спину ж почув лицемірні слова побажання щасливої дороги.
Таким чином для себе я зробив два оберта ментальним ключем.
Висновок: У цій замітці є реклама й антиреклама. Також тут є питання людяності та виховання. На жаль, «людяність» буває різною. І мені прикро, що замість того, щоб ставитися до клієнтів та кур’єрів, як до друзів, які допомагають бізнесу розвиватися, до мене поставилися, як до миші. Хотілося б сказати про соціальний бізнес та наголосити, що в країні війна та Covid, але я думаю, що мене ніхто не почує, бо що зможе змінити одна людина? Ми все-таки ментально хворі. На жаль, ця хвороба є частково в мені та в моїх ровесників, але я борюся й вірю, що організм виробить антитіла.
З повагою, Богдан Кухта.
21.07.2020
Далі буде…
Слідкуйте за хештегом #ГловоКур
#Глово, #Glovo.
2020
ID:
884180
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.07.2020 22:33:35
© дата внесення змiн: 05.06.2023 15:00:49
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
