Піднімалося сонце в латах золотокованих,
щоб блимати сяйвом своїм між соснами,
І небо цідило марення, наче дихало, крізь вісон
на подорожуючих в різні сторони, але разом.
І наче морськими сигналами являлося провидіння тобі,
що будеш невдовзі розпорота і викинута на берег китом.
Що пахнутиме хлороформом, сонце між довгими соснами,
що матір складе обітницю покаявшись за твій Фарсіс, -
розплатившись капличкою в Гошеві.
І так ти знайдеш поета, блукаючи теплими ночами.
Він звільнить тебе від іншого, що забув про дорогу в Ніневію.
А потім повториш історію ставши йому китом.
Опісля, знайдеш наступного.
Мабуть, невмолимість долі зміряна відчайдушністю,
є пошук любові, що на кожній сходинці, як далека дорога в Ніневію.
