Кудись заховалась недомріяна казка.
Не кожен побачить, що небо усе в кораблях.
Красиво минають. Це така в цього світу підказка.
Усе варте миті. Тієї, що на небесах.
Літаєш, літаєш. Може час на хвилиночку сісти.
Такі неймовірні ці кілька хвилин найпростіших розмов.
А може не хочеш на жодне з питань відповісти.
Дивись. Я для тебе тут місце на краєчку хмаринки знайшов ….
Ти скажеш: хмаринка? ну хіба це для мене омріяне місце?
Чи вітер дмухне, чи проллється на землю дощем?
А ти подивись, як чудово, як гарно дивитися звідси
На світ, що до нас повернувся усміхненим щирим лицем …
Не місце у ложі і не найкрутіша автівка.
Хмаринка … Ну друже, ти нас, як ніхто, насмішив!
Аж розреготалась богиня, не жінка, готівка,
Коли їй хтось цей анекдот до розмови пришив ….
А тут оці двоє всю ніч продивились на зорі,
Ці точно намріяли в небі своїм кораблі,
Вони б і не проти провести і серпень, і липень на морі,
Але не сидиться чомусь на аж надто чванливій землі …
Якась вона дивна ота чудернацька хмаринка,
Ах так, це ж долоня, могла б охопити весь Львів,
Вона ж он для іншої наче б то крісло чи спинка,
Дивлюсь, а наш Львів від тих хмар наче трішечки помолодів …
* фото Ігора Кульчицького