|
Йшов рік п'ять тисяч триста двадцять п'ятий,
Життя мов Рай, і війн у нас немає,
За це є плата, світ в закон заклятий,
Як п'ятдесят, то кожен помирає.
Іди на пункт, тебе присплять етично,
Як хочеш сам, чи допоможуть рідні,
Перенаселен світ, є історично,
І більше, навіть генії не гідні.
Життя вирує, всі живуть на повну.
Бо знають день останньої хвилини,
Над кожним гільйотину безвідмовну,
У свій час хтось запустить із родини.
Мені вже тридцять, скоро піде батько,
Життя у кайф , є класний дім , робота,
І гарна донька, я ж мов безпорадько,
Не можу вбити батька як істота .
Нема у нашім світі бід, хвороби,
Усі багаті, творчі , ідеальні,
Але вбивати неньку, жити щоби,
Тут нерви треба мати нереальні.
Я готувавсь до цього, бачив , вбили,
Бабусь і дідусів , близьких багато,
Але сам краще лягу до могили,
Дозволю ніж убити мати й тата.
Усі все знають, бо наш світ прозорий.
Тут не сховатись і не відкосити,
Мені казали: ,-"Ти напевно хворий,
За непокору- всю сім'ю убити!"
В машині часу я відправив доньку,
У світ минулий, де вирують війни.
Нехай зривають мою голівоньку,
В останню мить сім'ю візьму в обійми...
Оксана Самохліб 2020 р.@Kseni Berkeli
ID:
887714
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний ВИД ТВОРУ: Мініатюра ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім дата надходження: 02.09.2020 19:39:59
© дата внесення змiн: 02.09.2020 19:39:59
автор: Ksenia Samohleb
Вкажіть причину вашої скарги
|