Як мало у них осені,
Як мало у них щирості,
Самі собі непрошені,
Самі собі в немилості …
Сховались перелякано,
По кутиках забилися,
У них вже все не склалося,
Ніщо не закріпилося …
А ті у джинсах зношених,
По травах не покошених,
По горах ще не сходжених,
По мріях ще не стовчених …
Вбігають та вриваються,
І за своє кусаються,
Очей не опускаючи,
Наляканих лякаючи …
Щоб там десь не ставалося,
Що б там не обривалося,
Звучати – значить голосно,
Зима – це буде мо́розно …
Любити то усю її,
До кінчиків, до клаптиків,
Дружити – йти за обрії,
Без поспіху, без жартиків …
Минаючи, що втомлено,
Що чимось перелякано,
Одну з вершин подолано,
А іншу ще не названо …
Тут на плече спираючись,
Там ніжно обіймаючи,
З дороги не звертаючи,
Не знаючи і знаючи ...
А ті у джинсах зношених,
По травах не покошених,
...