Пліснявий час розгорнувся, неначе сувій.
Тіні в одежах стоять нетутешнього крою.
З півночі хижо повіки розплющує Вій.
Пахне війною.
Першого вибуху космосом бродить луна.
Першої крові не змити холодного крику.
Гупає в бубон душі язиком Сатана
Правду дволику.
Ось вона чорна долина, де й смерть навмання.
Віра зробилася чудом – не знали такої.
Раптом її, наче прапор, над нами підняв
Праведник-воїн.
Скільки врятованих степом у вічність пішло,
Золото неба даруючи душам убогим…
Неопалимо розправилось біле крило –
Щит перемоги.
