Вирує знову океан подій,
готуються численні посіпаки,
вже через мить потужно гряне бій
сигналом до наступної атаки.
Всі стануть одночасно на межі:
щасливі, переможні, невловимі,
ганебні, відчайдушні і чужі
відверті, незабутні і незримі...
Всі разом. І усі такі, як є.
Разюче схожі та одначе різні.
Старанно кожен роль відіграє
у цій щоденній нескінченній тризні.
Гучний набат у просторі гримить.
Шикуються в ряди усі навколо.
Світ завмирає на коротку мить,
щоб розпочати знов чергове коло.
Лунає бій, як заклик боротьби —
тож не на часі відкладати зброю,
зарано ще вдаватись до журби,
бо мрія досі кличе за собою.
Мета освітить навіть тьму страшну.
Під променем відчиняться дверцята —
годинникар і в темряву нічну
ладнатиме ретельно коліщата.
За часом доглядати мусить він,
щоб кожному і завжди вистачало,
щоб не спинявся вічний лік хвилин,
щоб знову сонце над землею встало.
А вежа часу, що стирчить, мов вісь,
яка усі об'єднує маршрути,
не дасть свого минулого забути.
Тож хай не буде, як було колись,
а буде тільки так, як має бути.
