Хазяйнує, глянь, скрізь листопад…
розсипає навколо нас листя.
І притих вже осінній наш сад,
він дрімає… йому вже щось сниться.
Золотий листопад…
лиш рум’яниться вишня.
Я прийшов… у осінній сад
ти до мене вийшла.
Відлетіли уже журавлі,
давно зникли вони в сірій хмарі.
І дарує жоржини ясні
осінь нам, щоб були ми у парі.
Золотий листопад…
лиш рум’яниться вишня.
Я прийшов… у осінній сад
ти до мене вийшла.
Золотим листям тішиться клен,
і діброва ясніє, мов ватра.
Знай, сипне листопад нам до ніг
позолоти своєї ще й завтра.
Золотий листопад…
лиш рум’яниться вишня.
Я прийшов… у осінній сад
ти до мене вийшла.
У осінній сад
ти до мене вийшла.
Правильно зробили що вийшли, Надіє... То нічого що дощ. Вовка ноги кормлять!
Браво, Надіє! 
Прекрасну лірику Вам навіяла осінь. 
Чудова пісня Надійко! 
