|
Рік 4001 … Він видався звичайним. Таким, як колись комусь із сучасників 1001, 2001-й, … Справді, що у ньому особливого … 10111, а саме таким було ім’я нашого героя, крокував вздовж стіни майбутніх. Потрібно сказати, що це була лише незначна остання частина його імені, але людям початку другого тисячоліття важко збагнути, що когось можна називати числом, що не поміщається на одну сторінку. Але такі вже невід’ємні атрибути проблеми перенаселення.
Десять сто одинадцять проходив вже четвертий квартал стіни майбутніх. Під товстим склом можна було побачити сплячі тіла дітей, дорослих і навіть людей зовсім похилого віку. Тобто тих, кому в момент переривання життєвої активності було близько ста п’ятдесяти років. За дітей вирішували батьки, за цілі сім’ї іноді лише хтось один. І тоді таке рішення ставало справжньою драмою для інших членів родини. Втрачалися друзі, цікава робота, можливо, перше кохання. Ніхто точно не знав, що буде там далі через сотні чи навіть тисячі років. Іноді сім’ї не мали нащадків і тоді серед активних членів родини не було жодного, хто б мав юридичне право перервати цей іноді тисячолітній сон. Щоправда, кілька днів тому було прийнято «закон про гуманність». Це дещо змінило правила. Тепер будь-яка людина могла у такому випадку прийняти рішення про пробудження. Якщо вона звичайно мала відповідний статус.
10111 добре знав, де і коли зупиниться. Тут у самому куточку стояла самотньо дівчина. Біля неї було порожньо. Складалося враження, що її наче відділили від сім’ї. А можливо, у неї просто нікого не було. Великі карі очі наче пронизували кожного, хто намагався у них зазирнути. Стрункість, гнучкість, навіть неприхована нестримність тіла явно видавали такий ж характер. Ця дівчина була тут на цій своєрідній сцені явно не на своєму місці. Видавалося, що вона ось-ось зробить крок і зійде з екрану. Але цього не ставалося уже майже два тисячоліття. Її образ використовували як зразок для інших, як рекламу чудової технології. Як це не жорстоко, але документи дівчини було знищено свідомо, щоб не виявилось раптом бажаючих її оживити. Як уже було сказано, правила змінилися.
10111 поспішав. Він подав усі документи ще учора. Але страх чергової зміни правил заставляв його прискорювати ходу. Ну ось … залишилось ввести код доступу та підтвердити власний статус. Так, статус був потрібний. Він означав, що 10111 має достатні обсяги системної пам’яті, що гарантують йому та його вибору виживання у цифровому світі, а також організм не містить жодних невідомих науці збудників хвороб.
Не дивно, що дівчина довго приходила у себе. Можливо навіть, що її трохи налякав образ невідомого їй чоловіка. Справді, як виглядав той, кого ми так і не описали. Тонкі стиснуті губи, зовсім безволоса голова та обличчя, датчики для контролю стану зору, очищувач повітря, вбудований у руку проектор відеотелефону, … Крім цього всього, 10111 стояв на рухомій дошці і давно відвик від подорожей пішки. Такий малорухомий спосіб життя мав би зробити його доволі млявим та повним чоловіком. Але цього не сталося, так як раціон людей давно чітко контролювався електронною урядовою системою. Харчування було визначено проблемою національної безпеки ще тисячу років тому. Обличчя нашого героя не видавало жодних емоцій. Та й чи було це можливим після десятків курсів з основ раціональної поведінки.
Дивлячись на такого своєрідного джентльмена, у своїй першій реакції дівчина не змогла втриматись, щоб просто не розреготатись. Її голосний сміх викликав щасливий шок не лише у 10111, а ще й у десятка таких ж любителів прогулюватись алеєю живих. Через якусь мить все ж дівчина занепокоїлась.
- Хто ви? Де моя сім’я? Котрий зараз рік? Чи ви взагалі людина?
Говорила вона англійською, щоправда більшість слів вже давно вважалися своєрідними анахронізмами. Але доводилось відповідати так, щоб бути зрозумілим. 10111 коротко наче умову математичної задачі виклав Мішель, а саме так її звали, усі факти одразу. Не було ані сліз, ані слів докору. Та й кому вони могли б адресуватися. Дівчина явно вирішила, що спілкується з комп’ютером. Хоч обличчя її виглядало доволі нажаханим, вона спробувала говорити цілком спокійно.
- Виглядає так, що ви наче мій рятівник. Проте … я не зовсім розумію. Ваша поведінка свідчить про вашу абсолютну раціональність. Більше того, маю великий сумнів, що ви маєте уявлення, що таке закоханість чи навіть дружба. Дивлячись на вас, я слабо собі уявляю, що у цьому світі фізична близькість жінки та чоловіка ще мають хоч якийсь сенс. Тоді навіщо я вам?
- Коли ви пізнаєте цей світ, то будете вражені його передбачуваністю. Людина знає все про погоду, про реакцію свого організму на дощ чи сніг. Система визначає, що їй їсти чи вдягнути, щоб бути здоровою. Система визначає талант і навіть може його розвинути. Іноді знання можна просто отримати як пластинку додаткової пам’яті у голову. Якщо щось стається навіть умовно нелогічне або не передбачене, це викликає сотні дискусій та обговорень, пробуджує прагнення суспільства до існування. Нестандартність, нераціональність … Це наче втрачена солодка ілюзія. Люди не вміють бути щасливими, не вміють відчувати.
- Що ж … тоді у мене перші прохання. Чи можу я сама собі приготувати смажену картоплю, салат зі свіжих помідорів та огірків та напитися чорної запашної кави.
- Я не знаю таких страв, але я впевнений, що ми вирішимо разом цю задачу. Не зважаючи на те, що я уже отримав кілька штрафів від системи за неадекватну поведінку.
- То може ми просто почнемо з цього, що знімемо з вас усі оці датчики та зійдемо з цієї рухомої дошки. До речі, а де дерева і кущі?
- Цей старовинний спосіб продукування кисню не працює вже давно. Але є невеликий заповідник, де такі природні катаклізми ще трапляються.
- Я шокована, пригнічена і налякана. Але не переможена. Давайте почнемо з цього, що ви вже не 10111, а наприклад Рей. Як вам таке ім’я?
- Я не заперечую. До речі, нам не зашкодить зупинитись на десять і дві десятих хвилини. Я вже не в стані йти. Дивно, але після тисячоліть, проведених у сні, ви зараз у кращій фізичній формі, ніж я …
- Добре. Дивіться, яке яскраве сонце над нами. Хоч його вам не вдалося змінити.
- Насправді це не сонце ….
- Мовчіть вже краще … Ходімо смажити картоплю …
ID:
896542
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.11.2020 00:42:18
© дата внесення змiн: 15.01.2021 21:06:40
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
дуже цікаво... Я думала, що це Аврора прокинулася... сподіваюся, продовження буде? 
ні ... це не Аврора))) .... у Аврори виявилось забагато запитань))) .... дякую
