АБО ТРОН І КОРОНА
Була і ти в житті цім королева,
Кохали і носили на руках…
Бринить од вітру суму нить сталева
Загубленого спомину в роках…
Дійдеш до пункту – не на роздоріжжі –
В здобутках і без явної парші,
Коли не втримати вже долі віжжі…
Єдиний скарб залишиться –в душі.
Лише вона – квиток у сиву вічність:
Окрилена, злетить до ясних зір,
А суєта земна, мирська публічність
Лише вбивають душ прозріння й зір.
Душа твоя – мов квітка екзотична,
Якій потрібні світло та любов.
Коли зростає в мудрості велична,
З такою тільки воскресаєш знов.
По- іншому земне сприймаєш з віком:
Не вартісні ні зовнішність, ні трон.
Єгови уподобитися б лику
Та для душі – у вічності «корон».
18 жовтня 2018
(с) Валентина Гуменюк
