Планета Світлих … Як багато очікувань пов’язано з тобою. Андрію, невже це все лише мрії …. Високі зелені трави оточували все навколо. Вітер мов на ковзанах прокочувався по них у різних напрямках. Чиста прозора вода річок наче обіймала у собі небо. Андрія та його двох супутників просто висадили на поверхню. Пілот не надто турбувався тим, що відбувається з планетою. З вершини своєї здобутої у рідному світі «досконалості» він лише переймався виконанням завдання і вчасним поверненням назад. Супутників звали Астра і Тео. Як і Андрій, вони не надто вклалися у стандарти ідеальності. Їхньою перевагою було те, що вони завжди були вдвох. Це дещо гасило «недоліки» розвитку та рятувало від самотності.
Ніде навколо не було й сліду руїн, катастроф, хоча б якихось будівель. Планета була наче вичищена від слідів людської діяльності. Як чогось чужорідного і неприйнятного …
Андрій спробував уловити хоча б якісь радіосигнали. І тут на нього чекала невдача …
……………………….
Скромно одягнутий чоловік стояв на підвищенні. Так виглядало, що він чекав на них. Чоловіка звали «Той, хто вміє вести розмову». Цікаво, що його найкращим другом був «Той, хто вміє слухати». А батька «Того, хто вміє слухати» звали «Той, хто вміє мовчати».
Дещо знайомий з минулого підхід. Але наскільки влучний. Андрій виглядав дещо враженим. Астра та Тео відверто тішились таким іменам. Астра навіть погодилася відгукуватись на «Ту, що багато розмовляє».
………………………
Андрій та їхній провідник зручно вмостилися біля джерела. Йому хотілося дізнатися якомога більше про світ, у якому їм доведеться жити. Більше всього його дивувало те, що сталося з планетою . Принаймні те, що не відповідало його очікуванням.
- Що ж сталося? Чому все змінилося? Я ж бачив старі фотографії …
- Людина намагалася завжди себе ставити у центр всього. Завжди вважала себе метою, вершиною творення. Давайте тепер уявимо собі, що ви маєте родину. Що для вас є діти у родині? Найголовніше. Але ж людина ніколи не ставилася до оточуючого світу як до частини своєї родини. Він мав служити їй, годувати її, піклуватися про неї. Але ж хіба так ставляться до своєї родини. У родині це ж щонайменше двосторонній рух. А що тоді вона для цього світу? Зрештою, для цього Всесвіту, якщо вона на нього дивиться лише очима користувача ?
Поки що Андрій погоджувався. Не маючи заперечень.
- Гість. Більше того, гість, що затримався надто довго.
- Саме так. І ми це захотіли змінити. Ми захотіли зробити так, щоб було якомога менше людини у цьому світі. Принаймні, наслідків її існування. Ми допомогли планеті стати такою, якою вона була до нашого прибуття. Настільки, наскільки це було можливо.
- А де ж тоді жити людині?
- Ви мене мабуть не зрозуміли. Жити можна всюди. Під землею, у скелях, в океанах, але не залишати техногенних слідів, руїн, звалищ … Як виявилась, це можливо …
- Тоді це можливо лише для дуже невеликої кількості населення?
- Ви помиляєтесь. Нас уже більше десяти мільярдів. Як виявилось, такий світ більш придатний до виживання, ніж побудований на вашій колишній планеті. Яка начебто економить ресурси …
- Але ж це суперечить людській природі. Для людини характерна хаотична непередбачувана поведінка. Вона не може постійно відпочивати в одному місці, в один спосіб, в один час … Це ж неймовірно авторитарний режим. Інакше він не виживе.
- Ой ні. Ви знову неправі. Ви подорожуєте, де хочете і коли хочете. Єдине обмеження: ви не створюєте слідів чи наслідків свого перебування. Ви не нищите. Не руйнуєте.
- Де ж тоді ці мільярди. Ми вже пройшли величезні відстані і не бачили жодного корабля чи жодного подорожнього.
- Їм не потрібно подорожувати. Фізично подорожуємо лише ми – провідники. Більшість здійснює подорожі, перебуваючи у своїх кімнатах. Можна окремо, можна сім’єю.
- Але ж такий світ вже існував в минулому. Людина повстала. Бо він руйнував її особистість, руйнував її фізично.
- Так. Це сталося, бо людина знищила світ навколо. У цьому світі було неможливо існувати внаслідок засмічення, затруєння, воєн … Ми випередили цей момент. Ми врятували цей світ. Людина добровільно обмежила себе у пересуванні. Вона зробила світ частиною своєї родини.
Розпач Андрія годі було передати. Ці люди фактично принесли себе в жертву. Їхня жертва стала їхнім сенсом. Але він не зміг би жити у такому світі. Цей світ уже досяг свого найвищого статусу. Андрієві ж хотілося знайти свій сенс. Можливо, він буде не таким досконалим, але це буде його ... особистий сенс ...
кожна людина потребує знайти свій особистий сенс всього ... якщо обмежиться чужим і нав'язаним їй, це найгірше, що може бути ... тоді вона звичайний автоматизований чи програмований пристрій дякую
як гарно ви сказали, я ваші слова запам'ятаю на все життя, обдумаю, всі ми унікальні, і цей сенс кожного також унікальний, а щоб не сталося того "найгіршого" потрібно підключити серце, характер, стержень всередині себе і тоді все зовнішнє негативне, що заважатиме цим пошукам, розлетиться на уламки урізнобіч. Ох, це нелегко... Таке на думку зараз спало... Бажаю натхнення, сил і здоров'я. Твір гарний, чекаємо продовження
так .. усі ми унікальні ... але комусь хочеться постійно, щоб так не було ... от і шукаємо свої вищі сенси .... не можна забороняти їх шукати .... дякую