Вона була для всіх незримим сном.
Білявим маривом в земній подобі.
Джерельно чистим та п'янким вином.
І намистинаю у золотій оздобі.
Вона була така що серце мліло,
Її легка хода несла квітучий сад,
Вона любила так як тільки вміла,
Усе віддаючи не просячи назад.
До губ була прикута тиха пісня,
Вона лунала раз в нічному мареві .
У тиші зустрічала сонце та опісля
Блукала думкою у сірій гавані .
Чого чекала і кого плекала в голові,
Ночами дивлячись в студені зорі?
Палали лиця у небесному вогні.
Моя історія посеред тисячі історій.
