Вона проводила всі дні і ночі на неба кольору льняному полотні
Вона проводила всі дні і ночі
На неба кольору льняному полотні,
І не ховалися нікуди очі,
Не закривалися в п’янкому сні …
Тривало так століттями без зміни
І від деталей навкруги роїлось в голові,
І вже ввижались вершники й руїни,
Далекі обрії - лиш в пам’яті живі …
Буває втома навіть у картини.
Немає заборон. Не побоялася межі.
І ось вже вітер обіймає спину,
І Сонця промені - її очей ножі …
Така як є, у платті крізь століття
Дивилась на новий незнаний світ,
Торкалося дерев ласкавих віття,
Струмінь весни, її шалений цвіт …
І ти, що йшов одній такій назустріч,
Ти б уявити навіть не зумів,
Ось тут серед таких звичайних вулиць,
Яку ти казку на землі зустрів …
- Чарівна панно, ви немов з вистави,
З якогось фільму … Я просто без слів.
Вас мабуть тут такою малювали.
Щасливий я, що вас таку зустрів …
- О ні, мене давно не малювали,
Я казкою комусь давно вже не була.
Дивуюсь, що мене ви не впізнали,
Щойно у замку я картиною була.
А ви по ньому чинно походжали,
Мені кивали наче я жива,
Бувало, що бігцем мене минали,
Та все ж крутилась ваша голова …
- Невже це ви?! Не вірю. Неможливо.
У цього часу стався якийсь збій?
Але хіба тепер це так важливо?!
Вітаю Вас у світі моїх мрій …
Вона тепер так часто утікає,
Щоб поблукати з ним лише удвох,
Містечко це нітрохи не лякає,
Багато тут переплелось людських епох …