Він вже забув, що римує слова-примари,
Яких не відгадали у тиші, не прочитали в очах,
Вони ехом між лісу, над прірвою їх кричали,
А вітер розносить й карбує в солоний кришталь.
Він пише рядки, що стали сюжетами снів,
Що пилом загубляться поміж доріг і степів,
Коло вогнища будуть заплетені струнами в спів.
Ті сни не збулись. В них десятки несказаних слів.
Стрічками із фраз він латав уявне крило,
Ввечері писав про схід, опівдні згадував зорепад.
Поет тікав від життя і був убитий власним пером:
Його залоскотали русалки з написаних ним балад.
