Чи ви втрачали рідних у житті,
Можливо, своїх вірних друзів?
То знаєте, як важко тоді йти
Тримають сльози, нерви у напрузі.
Життєві фарби вже тоді не ті,
Ну а життя по - іншому сприймаєм.
Хіба радієм так отій красі,
У час такий її не помічаєм.
Нам не хватає поряд рідних душ,
Яких ми чули поряд сміх і голос.
І з кожним днем жаліємо чимдуж,
Бо обідніло так життєве коло.
Коли дощі ідуть безперестанку,
Це плачуть ті, що втратили життя.
Піднімем очі - бачимо хмаринку...
Таке гірке оце передчуття.
Саме в такі чудові весняні дні я втратила синочка, який загинув на шахті в Кривому Розі 26 років тому, це сталося 13 березня,а біль у серці і душі вічний.І фарби життя змарніли назавжди...
Який той біль...журба...Коли раптово ми втрачаємо ближніх,чи зрузів...
Хоч і весна тай дощ мілкий...все ж не приносить радість... а лиш тугою огортає серце...
Хай біди обходять стороною!
Так, Ви праві, дорога Надюшко! Дуже тяжко пережити втрату рідної людини, або близького друга... Майстерно та зворушливо висвітлили цю складну тему... Натхнення Вам і удачі, благополуччя та сонячного настрою дорогенька!