Танок останній, ніби дотик серця,
Очей багатослівний діалог,
На глибу лайнер в темряві несеться –
Останній захід сонця багатьох.
Портрет красуні з «Серцем Океану»*,
Вантажний відсік… пристрасний роман.
Удар… Вода заповнює «Титанік»,
Закоханим лишилася корма.
Та врешті все занурюється в воду,
Тримає їх дрібний обшивки край.
Стихає плач і стогін серед льоду –
Безжальна смерть збирає урожай…
Удвох коханим не плисти на шматі,
Джек в купелі лишився крижаній.
У тиші Роуз почала співати,
Благала: засинати ти не смій!
Він говорив: ти мусиш далі жити!
- Не здамся, так! Я обіцяю, Джек!
…Став океан для нього вічним скитом,
Кохана ж спогад серця береже.
На місці катастрофи, вже сторічна,
У воду Роуз кине діамант.
З’єднає океан серця навічно,
Бо саме тут помре й вона сама.
Враз оживе крізь час на дні «Титанік».
Їй Джек на шию вдягне медальйон.
Навіки разом на кормі кохані,
Серця яких так б’ються в унісон…
_______Сердце Океана_________
Последний танец на закате солнца,
Над головой – тревожный сгусток туч.
На глыбу лайнер в темени несётся,
Для многих солнца был последний луч.
И пишет Джек портрет необычайный…
В отсеке с грузом вспышкою – роман.
Удар. Водой заполненный «Титаник»
Идёт ко дну, осталась лишь корма.
Корабль сверхпрочный очень быстро тонет,
Влюблённых держит из обшивки край.
Стихают среди льда плачи и стоны –
У смерти нынче славный «урожай».
Вдвоём не поместиться на обломке,
Джек понял, что двоим не уцелеть.
Просила Роуз спутника негромко:
Не засыпай… прошу… во сне – нам смерть.
А он твердил: пообещай мне выжить!
Не сдамся, да! Держись, прошу я, Джек!
Уснул-таки… ушёл совсем неслышно…
Но не забыть любимого вовек.
Летят года… старушка вспомнит вечер…
И океану бросит медальон.
Ведь сердце Роуз он забрал навечно,
Уходит к Джеку и она сквозь сон.
…На дне играет весь в огнях «Титаник»,
И шепчет Джек, как искренне влюблён.
А бриллиант, по одному с преданий,
То их сердца, что бьются в унисон…
*«Серце Океану» – назва діаманту, який з'явився у фільмі «Титанік» (1997р.) Ілюстрація з фільму.
Сумним та ще й трагічним вийшов той роман -
Багатих, а чи бідних смерть не обирає...
Поглинув своє Серце і кохання океан,
А всі подробиці лише Титанік знає.
Перед очима ожив кінофільм з його трагічним сюжетом, все так яскраво Ви підкреслили, Мариночко у своєму вірші, а це неабияка майстерність! Дуже вдала ілюстрація!
Чудова поезія, Маринко! Майстерно передали про Тітанік. Згадала і я ,як писала про одну з поетес,коли тонула під Новоросійськом. Удачі Вам і натхнення!
він вирішив, що повинен розділити долю чоловіків. А вона без нього не схотіла рятуватися. Це і є порядність та справжні почуття. 
Дякую, приємно, що Вам до душі
