Бабусю, Вами вишита сорочка –
Родинний скарб та справжній оберіг.
І як би швидкоплинно час не біг –
Тепло душі – у кожному рядочку.
Торкнеться тіла мальовниче диво
Орнаментом барвистим з муліне –
Немов до серця горнете мене,
Моя голубко, мудра, ніжна, сива.
Немає Вас… Та спогад буде не́сти
З мистецтвом вишиваним у село:
Над п’яльцями схилили Ви чоло,
Любов вкладаєте в дрібненький хрестик.
В раю Ви, певно, пташко сизокрила!
Біжить сльоза тремтлива по щоці, –
Я вишиваю вже своїй дочці
Сорочку… як мене бабуся вчили.
Дякую, Катрусю, я хотіла саме цю шану і підкреслити! Ці три вірша принесли мені перше місце в конкурсі до Всесвітнього Дня Вишиванки. Сьогодні опублікувала два, а завтра ще один. МАю надію, що Вам вони сподобаються.
Спасибі, пані Зою, за теплі слова. Дуже Вам рада! Натхнення та добра! 
