Ти п'єш свій чай — Перун розправляє плечі
Гортаєш стрічку — примружує око Дажбог
Ще три секунди — і стане незмірно легше
Ще три життя — і небо запáлить обох
Ти б'єш цей світ в унісон із дев'ятим сином*
І прагнеш помсти за грім поривань й пліток
Нейрони тихо пищать і раптово гинуть:
Жене Мокоша їх з теплих людських хатóк
Вже вистиг чай: ти роззявив безсило рота
Прийди ж бо, буре, і цвьохни, удар дощем!
Сміється Батько і ясно: у цих широтах
Водою з неба не скоро запахне ще
* Дев'ятий син Перуна, один з трьох, що правлять колісницею