Розгадую тебе, наче вчений,
Шукаючи, пізнаючи, читаючи
Тисячі тебе невідомих.
Поринаючи у загадку, заплутану, підступну,
Розгадка якої постійно поруч, але постійно втікає.
Твої ікси і ігрики переплутуються,
Вони танцюють запальну самбу,
Запрошуючи мої невідомі на танець.
І знову я поринаю, заплутуюсь в лабіринті
З ранкової ніжності і теплоти,
В лабіринті твоїх таких відомих звичок
І таких дивних, ще не розгаданих, тебе.
Твоє минуле – теж загадка,
Воно завжди випливає, як квітка лотоса,
Що розквітла, пройшовши крізь каламутні води.
Не будь прозорим для мене, будь таємницею,
Яку я буду розплутувати, наче вузлики на шнурках,
Яку буду кожного разу читати і кожного разу по-новому пізнавати,
Нове відкривати, пірнаючи, жадаючи...