Слова, що притаїлися в душі,
Чи варто відпускати їх на волю?
Ви зупиніться не спішіть мерщій,
Бо ще не раз узнаєте ви болю.
Життя жорстоке, вас не зрозуміють,
Поранені повернетесь назад.
Як попіл по степу розвіють,
Бо сказані, можливо, невпопад.
Слова душі не кожен може слухать,
Тим більше, як глуха ота душа.
Вони промчать, не доторкнувшись вуха,
Тим більше, що друга душа чужа.
Та час пройде, проб"ються пелюстки,
Із слів колись, що сказані наоспіх,
Розквітнуть ще на радість їх квітки,
А на лиці - щасливий буде усміх...
Добрі слова треба сіяти і в родючий грунт і там, де його обмаль і навіть там де є пісок, глина і каміння. Прийде час і можливо вони проростуть для добра!
Прекрасна, душевна Ваша лірика, Надіє!
Дуже влучно і розумно, дорога Надюшко!
Чужа душа тебе не зрозуміє,
Буває не почує навіть рідна.
Нехай люба образити не сміє,
А твоє щастя буде тебе гідним.
Щасти Вам, завжди!