Емансипована любов кудись тікає,
Назад прощально споглядаючи весь час,
На дім і гойдалку, яку вітрець гойдає,
На жовте листя, що вкриває тло терас.
Вона, мов гостя, що до хати завітала,
Побула трішки, каву випила й пішла,
Пройшла повз вікна і нічого не сказала,
Лиш тільки поглядом по мріях провела...
Так по-французьки, так раптово, наче злива,
Чи може, просто по-осінньому, під джаз,
Який у серці грає гойдалка скриплива,
Де жовте листя огортає тло терас...
***
