Гомоніла Україна
довго гомоніла,
довго, довго кров степами
текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіют;
сини лежать, а над ними
могили чорніють.
Москалі, лихії люди,
ніж в хребта ввігнали
і мечем з орлом двоглавим
шмат душі відтяли.
Стали браття на світанку
з ворогом до бою,
у приярках неглибоких
вкрилися росою.
Полягли посеред поля,
голови схилили,
землю рідную своєю
кров'ю окропили.
До останнього стояли
в боротьбі кривавій;
помирали, а за ними
новії ставали.
І плечами підпирали
стелю з небесами,
в бій за волю України
йшли поміж рядами.
Між рядами тих, що спали,
попелом покриті,
що зі смертю побратались,
та й пішли навіки.
Гомоніла Україна,
довго гомоніла,
довго, довго кров степами
текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
степи зеленіють;
на могилах, де сини сплять,
мальви червоніють.