Закоханий підстаркуватий поет - о, ви тільки погляньте на нього - от-от лусне од солодкої млості! - сів до письмового стола. Рима не йшла. Йшли пікантні картинки, що викликали щедре слиновиділення, головокружіння та підвищений рівень цукру у сечі.
Поет вхопив затертий томик Єсєніна - інколи це допомагало переключитися. Однак нестерпно солодкі спогади уперто зринали в уяві. Поет нервував. Об'єкту свого кохання - пишній кралі - він обіцяв оспівати у віках неземну вдачу та четвертий розмір її божесьтвенного бюсту. Поет кинув погляд на календарик - 15 вересня, осінь.
" Я дивлюся цій осені в очі" - пробубнів він, хоч в уяві його вібрували пишні і білі не зовсім очі. Поет відчинив кватирку і жадібно хапнув повітря.
- Я дивлюся цій осені в очі - пробурмотів поет ще раз і сповз на підлогу.
Щоб не повертатися уже до геніального автора, скажу лише, що розтин діагностував інфаркт.
Будемо сподіватися - що таки од щастя.
А підхоплена протягом фраза вилетіла крізь кватирку і пішла гуляти світами...
" Я дивлюся цій осені в очі..." - бурмотіла двірничка, змітаючи перше жовтеньке листячко та окурки коло зупинки громадського транспорту.
Пес-приблуда у відповідь жалібно підспівав і навіщось куснув за штанку лікаря-окуліста, який якраз застрибував у двері автобуса.
" Я дивлюся цій осені в очі" - несподівано дописав вищевкушений лікар - окуліст годиною пізніше у рецепті на товстеленні окуляри пацієнтці з прогресуючими вадами зору.
Пацієнтка не здивувалася - дрібненькі буквочки розпливалися. Зате здивувалася працівниця магазину " Оптика".
" Я дивлюся цій осені в очі" - пробурмотіла вона і сьорбнула просто в торговому залі лікувальної настоянки для покращення гостроти зору.
Зір загострився шалено і якось незвично - крізь товщу вітрини ясно проступили обриси далеких синіх гір і курортного містечка, де вузенькою вуличкою прогулювалася пишна краля - під руку з брутальним молодиком кавказького типу. Це й була муза підстаркуватого поета... Хоча вона давно забула про його існування.
Та раптом млосно прошепотіла супутнику на вухо силіконовими губами :
- я дивлюся цій осені в очі...
Брутальний мен нічого не зрозумів.
Бо не розмовляв українською.
Зате зрозуміла чорна ворона, що сиділа неподалік на ялині.
Сьогодні вранці ця ворона стріла мене у парку - по дорозі на роботу.
- Я дивлюся цій осені в очі, кар! А ти? - запитала ворона.
Питання залишається відкритим.
Осінь приходить до мене переважно вночі, коли я сплю.
І щоразу залишає мені подарунок - нову сиву нитку на моїй голові.