Бувають миті ми шкодуєм,
Й вертатись хочеться назад.
Але нажаль не зміниш біль,
Який поранив наше серце...
Щасливу усмішку не вернеш,
І сліз пролити вже не взмозі,
Коли любов горить в серцях.
Бувають дні ми забуваєм,
Про тих кому ми дорогі.
Та всім словам чужі буваєм,
Й невинному погляду залишаємсь одні...
Бувають очі вже не милі,
Й думки чужими постають.
Душа клянеться та не рветься,
І ми всі котимся в пітьму...
Бувають сни жагучі й щирі,
В яких ми віримо у себе,
Але лиш там знаходим спокій,
І можем усмішку вловить...
Бувають зайвії слова,
І миті радості і горя.
І лиш на обличчі й в душі,
Ми краєм серденько своє...
Буває, все буває...
І ми не вправі щось змінить,
Лиш вправі вірити і жить,
На благо людству і собі!
