Це вже не вперше та й не вп’яте,
Як ти стаєш… мов крижаним.
Спочатку не могла я спати,
А вдень змивали сльози грим.
Кололо серце, завмирало
Від стра́ху втратити тебе,
В душі моїй все щось згасало -
В тій тьмі втрачала я себе…
Це вже не вперше та й не вп’яте,
Як ти стаєш… мов крижаним.
Уже нема чому згасати -
Біль сублімує мова рим.
Я вибираю не страждати -
І будь, що буде (із чи без).
Мабуть, навчилась відпускати,
Чи просто зняла тя з небес…
Зображення: https://fineartamerica.com/featured/woman-back-portrait-anna-lubchik.html.
