Скажи мені, що відчуваєш, сестро,
Як чоловік іде твій воювати?
Чи зупинився він на перехресті?
На Україні в тебе батько й мати…
Скажи мені, чи запечуться в серці
Бомбардування й авіаудари?
Чи кажеш: «Боже правий, змилосердься,
І розведи над рідними ці хмари?»
Скажи, у тебе теж оторопіння?
Чи ти, як я, молилась за дитину?
Згадала ти, звідкіль твоє коріння?
Це все – не сон… Палає Україна…
Снаряди рвуть, лякають ніч оркестром –
Ми ж на весну чекали та лелеку…
Скажи мені, що відчуваєш, сестро,
Як на рідню чатує небезпека?
До тебе троє поглядів дитячих
Звертаються, щоб ти їм пояснила,
Чому на Україні мати плаче –
Про що ти їм говориш, сестро мила?
Дивись і думай. Вчинками ж бо – хрест твій,
А Бог до праведних, Він якнайближче.
Я сподіваюсь, ти розкажеш, сестро,
За справжню суть війни… Її обличчя.
Хай Бог боронить нас переживати ці страхіття війни, наші діти повинні милуватися весняним цвітом, а не ховатися в погребі. Живемо вірою і надією, що дочекаємось радісного мирного часу!
