Піду на Ольжича. Візьму собі там кави.
В кав'ярню, що на Щусєва не стану йти.
Хоч і вродлива та баристочка чорнява,
Та з кавою у неї явно не лади.
Набрид міський пейсаж! Спаси мене, природа!
У перехід. Через дорогу. В Бабин Яр.
Який виразний смуток друга перехода...
Він з двадцять другого не слухав бій гітар.
Я б далі йшов та витривалість взнала межі.
На лавку впав. Сиджу. Дивлюся на людей.
Це що? Сигнал із київської телевежі,
Що змащує думки, мов запашний єлей?
Мій Боже, попри все, вони усі хороші!
Їх сяйво відбивається в очах моїх!
Чого цураєтеся, милі перехожі?
Моєї дивності чи душ своїх святих?