"Ми просто жили... Тішилися сонцем...
В своєму домі! На своїй землі!
Ми просто мріяли: Колись заплести коси доньці...
Обняти сина...
Закохатись вперше у житті"...
"Чому ти вбив мене? Я ж в тебе не стріляв!
Тому що Українець, Українка?!
Може тому, що вчора кроки перші дав?
Може мій сміх лунав занадто дзвінко?
Може тому, що квітку першу мамі ніс?
Може тому, що тільки народився?
Чи я погрожував тобі?!
Чому знущаючись ти веселився?!
Чому? За що?! тебе Суд Божий не мине!
Ось Ангел меч вогняний Піднімає!
Мене в одежу білу одягне!
Мене твоя ненавість більше не лякає..."
Але чому мовчать твої батьки?!
А ти своєму сину що розкажеш?!
Народ твій проклятим стає!
Що ж робиш?! І не кажи що ти не знаєш!
Немає виправдань! І не буде пощади!
Не змити крові вам повіки!
Бо стогін що до неба долітає -
Святим вогнем стає, великим!
Він впаде на вас, з силою впаде!
Мучитись будуть ваші діти!
Вічна ганьба, вічний сором за вами йде!
Сльози ваші той вогонь не зможуть загасити!
