І навіть, якщо хотів написати щось струнке,
Про твою тонку натуру, та тепер як проституцію з молоком.
Ти чинила мені протести, і поводирем в цьому інцесті,
Мій мозок потерпає від ударів молотком.
Я забувши про свіжий подих, чим являється коханий дотик,
Між тобою гаснув у болоті сподівань.
Нецензурно сказав би: "досить, ну не люблю я твоє волосся!
Достатньо мені перечити, викрикуючи брань."
Вже зламалась ікебана, зі столу кинута в стелю.
І душу не лікують спокуси твої сліпі.
І та давня традиція, що вмерла занадто рано,
Залишилась все ж таки обраницею в минулому році зими.
