Змарнілі душі на розстріляних шляхах
Шукають прихистку в чужих міцних обіймах,
У снах і на яву лиш біль і страх
Серця у шрамах, спогади в руїнах.
Ніщо не тішить і на сто́пі мить
Розлуки, втрати друзів, рідних, дому,
У мозку щось постійно шепотить:
Понад усе, верніть мене додому...
Додому - де живе моя любов,
Котра малює для життя ескізи,
Де час прийде для радісних розмов
І розбере тривоги та валізи.
Додому, де немає більше тих,
Котрі не варті, щоб про них писати,
До теплих, найрідніших місць святих,
Де я навчилась вірити й кохати.