пять утра
на фоне зелёного парка
развевается скатерть белая
смеясь и поднимая руки
угрожая поднять стол в воздух
на столе ветер колышет миниатюрный пластмассовый зонтик
молча лежит недоеденный мраморный сыр
словно участок дороги
солнце утреннее упало на сероватую тарелку
белой ветчиной
в недопитом
в недобитом
бокале
плавает пепел
империй? сердец? сигарет? крыльев? текстов?
а рядом окурок выдаёт себя за официанта
скрывая прожжённую в скатерти дырку
полупустую бутылку накрыла холодная обароченная свечка
полуполную – бабочка тёмно-мясного цвета
вилки разбросаны словно мечи после боя
пока никто ещё их не собрал....
хотя совсем скоро придёт археолог
но пока всё на своих местах
всёрьёз движется только вода вон в том фонтане
пролетая маленькой радугой
прикрывая не очень заметную скульптуру поодаль
словно срезая бритвой Оккама
и ещё человек
с фарфоровыми глазами
в окне жёлтого дома
пишет:
«Восемь утра.
Медленно летит вода из фонтана.
Медленней, чем такси ползёт,
В котором с тобой мы едем,
Довольная каменная роза!»
только нет ни восьми утра
ни такси
ни каменной розы
только медленно падающая вода
что срезает статую
забытого героя современного искусства
(Перевод с украинского)
+++++++++++++++++++++++++
СТІЛ ЗРАНКУ
п’ята ранку
на тлі зеленого парку
майоріє скатертина біла
сміючись і здіймаючи руки
загрожуючи підняти стіл у повітря
на столі вітер гойдає мініатюрну пластмасову парасольку
мовчки лежить недоїдений мармуровий сир
наче шматок дороги
сонце ранкове впало на сірувату тарілку
білою шинкою
в недопитому
в недобитому
келиху
плаває попіл
імперій? сердець? крил? текстів? цигарок?
а недопалок поряд вдає з себе офіціанта
приховуючи пропалену дірку на скатертині
напівпорожню пляшку накрила холодна обароковлена свічка
напівповну – метелик темно-м’ясного кольору
виделки розкидано ніби мечі після бою
поки ніхто їх іще не зібрав…
хоч зовсім скоро надійде археолог
та поки все на своїх місцях
усерйоз рухається тільки вода в отому фонтані
пролітаючи веселку малу
прикриваючи не дуже помітну скульптуру вдалині
ніби зрізаючи лезом Оккама
і ще людина
у вікні жовтого дому
з порцеляновими очима
яка пише:
«Восьма ранку.
Повільно летить із фонтану вода.
Повільніше, ніж таксі повзе,
В якому з тобою ми їдемо,
Задоволена кам’яна трояндо!»
тільки ні восьмої ранку
ні таксі немає
як і кам’яної троянди
є тільки вода що повільно падає
зрізаючи статую
забутого героя сучасного мистецтва
