*****
Як я багато ще не знаю
І скільки треба ще мені пізнати,
Аби я повністю, до краю
Себе міг добре реалізувати!
Життя мені встеля стежини
В ще нерозвідане моє майбутнє,
Щоб, йдучи ними я щоднини,
Знайшов в нім щось значне, вагоме, сутнє;
Аби знайшов в собі я змогу
Свого життя і світу зміст збагнути,
Обравши в ньому ту дорогу,
Де міг би повноту його відчути,
Де міг би, в душу зазирнувши,
В ній силу незбагненную розкрити,
Що досі, солодко заснувши,
Себе не мала змоги проявити;
Ту силу, що би розбудила
Всі внутрішні мої ресурси повні
Й можливості, їм давши крила,
Щоб проявилися вони уповні.
Адже у кожнім з нас вони наявні,
Хай навіть складно нам і уявити,
Та, щоб вони нарешті стали явні,
Слід спершу хоч би перший крок зробити;
Зробити перший крок, наступний,
Наближуючись до мети порогу,
Який раніш був неприступний,
Та нині вже видніється з-за рогу.
Лишень не варто утрачати
Ніколи ані віри, ні надії,
А працею слід стежку торувати,
Де здійсняться всі сподівання й мрії.
Євген Ковальчук, 09. 03. 2019
