А я тобі доміряю тепла,
Доллю по вінця пристрасних цілунків,
Домрію всі несказані слова,
Води зітханням м’яко в берег хлюпну.
Моя тобі у відповідь луна,
Тобі моє розчулене зізнання:
Наповнює любов душі грааль.
Остання крапля – перша при збіганні.
А я в тобі прокинулась й тремчу:
Немов лечу – тоненька павутина.
Шукає серце втрачену зорю –
В небеснім полі істини зернину:
На дотик – пух, і чисту, як сльоза,
На помисел – свобідну, наче вітер.
Ім’я її – волога на вустах,
Діла її – спасінням стати світу.
Не вибухом зоріє, не вогнем:
Неопалимо сяє купиною,
Пробуджує душі солодкий щем,
Стигмати долі світлом власним гоїть.
А я тобі собою прокладу
Дорогу до загубленого місця:
Домрію, доцілую, до… я тут,
В тобі живу – і ти в мені прокинься.
