Кому думки мої потрібні,
хіба існують друзі, рідні?
Хіба існує співчуття,
стражденне, миле почуття?
Усе в пітьмі, усе в скорботі,
в щоденному житті, роботі.
А наше щастя, наче птах-
голосить десь в густих кущах.
Коли живеш не розуміють,
коли помреш то не зігріють.
Не треба, дріб’язок, пусте;
нехай травою заросте:
І кладовище і могила,
усе, що при житті не гріло.
Не можеш жити, як усі -
то краще не журись помри.
Знайдеш в могилі спокій ти,
не турбуватимуть думки.
Але зажди, не помирай-
згадай природу, рідний край.
Навколо себе озирнись,
в обличчя долі подивись.
Невже не бачиш, ось твій шлях:
важкий, тернистий, як у снах?
Він світлий і барвистий буде -
навколо надзвичайні люди.
Вони підтримають в біді,
ти їх лише не обійди.
Життя яскраве, чарівне;
недуги, розпач - то пусте.
Ти посміхнись, згадай щось миле-
життя привітне і грайливе.
Усе, що треба- зачекати,
аби свій шлях в ньому обрати...
для Г.І.С.
1997-1998
