Поглянь, он верби край ріки,
неначе зведені мости,
і зачаровані красою,
на мить завмерли над водою.
Василь Ярмуш
Поетової свічки пломінь—дише
зеленим світом, білим,
в чорних латах,
гойдає жовті промені в блаватах,
закутавши тепло
в багряні шати,
й леліє до річок крізь шпару тиші.
Звелись мостами верби
й кораблями,
десь вклякли понад тихою водою.
Чом вас, мов вдів, укрило сивиною
в жданні,
коли з осідка душ
весною
повернеться поет із журавлями
й утішить словом ту зажуру срібну,
оновить барви доокруж неначе,
і вітер-старець з радощів
заплаче
й сторчма пірне в цвіт маковий
гарячий?
О ні, він вже не верне в Україну…
Тому вас, верби, й вкрило сивиною,
що сповнюєтесь долею людською.
Чудовий твір-присвята відомому в нашому регіоні поету, письменнику з Тернопільщини Василю Ярмушу, який так рано залишив цей світ. Душевно, талановито написаний вірш, дуже сподобався.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Майстерно, душевно, зворушливо! 
