Гойда, гойда, гойда-да
Там на горі, понад річку
Похилився ясеньок
Обійнять вербу-Марічку
Вона на тім бережку
Свої коси до водиці
Розпустила і журбу
Вітер навіва в колисці
-Люлі, леле, все мине
Ясен шепотів вербі,
Міцніш обійми мене
Разом ми здолаєм все …
-Дяки любче за турботу
Й що зігрів в сумну хвилину
Та понад все люблю воду
Вона ж стрімка, як свобода
Вільна воленька буде
Скрізь нехай …
… то ж любуючи мене
Ясен й неньку покохай …
Ясен усміхнувся щиро:
-Люба, моя звісно ж знаю
Що без волі і без неньки
І коріння загниває …
Ми з тобою, аж до сонця
На цім горбі над водою
Свої гілля – у молитві простягнемо
І кому буде потреба
Ми зігріємо собою,
Ми затулимо у тіні
Попід крони, ген-ген понад річку
Подаруємо спокою …
