Тримаючи кульбабку у руках,
не те що дмухати,
я дихати боюся,
бо вбачаю
мінливість днів
та часу швидкоплинність...
Тримаю обережно,
хоч розумію,
що утримати летючки,
які підвладні вітру –
неможливо...
Одна за одною зірвуться в простір...
летітимуть, кружляючи в повітрі...
допоки
не пощезнуть з поля зору...
Раніше то було на радість...
Чому тепер
не тішить дійства неминучість?
Роки так схожі на оті летючки,
яких назад не повернути...
Тримаю у руках кульбабку...
Звісно,
Летючки є пристосуванням
для розповсюдження плодів...
У тому й сенс...
на то вона й сім'янка...
Треба дмухать...
Можливо
і моя душа-стеблинка
оголюється недаремно...
Нехай летять роки,
аби на користь...
Дмухай, Боже... дмухай!
Але стеблини
з рук не випускай...
14.11.2020
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––