Ну що від мене хочеш ти,
Досадная розпуко?
Коли прийде вже час піти
Тобі, душевна муко?
З душі моєї геть іди,
Аби тебе позбулась
Вона і вітер хай сліди
Змете, щоб не вернулась.
Щоб ти навік забула шлях,
Щоб шлях навік забула,
І у думках, і в почуттях
Моїх більш не тонула,
Немов у мор. Хвилі хай
Тебе на берег скинуть
І думи й почуття нехай
Тебе навік покинуть.
Ніскільки не потрібна їм
Твоя у них присутність,
Думкам і почуттям моїм.
Яка в них з тебе сутність?
Яку ж бо користь їм несеш?
Що можеш ти в них вкласти?
Життєву силу з них лиш ссеш,
Аби їм занепасти.
Але вони бо не такі,
Щоб здатися, змиритись.
Вони всесильні, не слабкі,
З тобою будуть битись.
І знаю я, що в тім бою
За ними перемога,
І щастя в доленьку мою
Ввійде́ з фортуни рога.
Євген Ковальчук, 07. 11. 2019