*****
Чи я живу, чи це лиш сон,
Якому і кінця нема,
Той сон, який у свій полон
Схопив мене враз крадькома?
Йду я стежиною життя.
Встаю я, як бува, впаду.
Іду вперед, у майбуття.
Назустріч власній долі йду.
Вона мене, ні, не ляка.
Вона бо – подруга моя,
Хай виявиться й нелегка,
Але не ображаюсь я.
Я разом з нею лиха враз
Усі здолаю назавжди,
Щоб не верталися щораз,
Я їхні замету сліди.
Мені бо доленька надасть,
В тім поміч дійсно, а не в сні,
Аби згоріла вся напасть
Навік в пекельномі вогні,
Аби згоріла вщент, дотла
Про неї й згадка у думках,
Щоб душу й серце не пекла
І світ не тьмарила в очах;
Щоб всі і почуття, й думки
Жили у згоді повсякчас,
Аби життя всі сторінки
Щасливий огорнув лиш час;
Щоб він життя заповнив вщерть
Моє, в нім лився, мов струмок,
Й поки моя не прийде смерть,
Не йшов від мене ні на крок.
Євген Ковальчук, 08. 11. 2019
