«Де мешкає щастя, у мушлі якій?
Чому сторониться й скупе на щедроти?»
Тут зиркнуло сонце з-під віяла вій:
«Тому, що ви грішні істоти».
«А звірів усяких провина у чім,
Раз здобиччю стали гіганти й дрібнота?»
«Мені в високості про це знать по чім?
Мабуть, що теж грішні істоти…»
«Чому ж в занебессі космічні тіла
Та й Матір-Земля в астероїдних саднах?»
«Буття галактичне не вільне від зла,
Є смисл теж у зоряних ранах...»
Хоч в морі життєвім між піняви й хвиль
З моїх ідеалів десь маяться друзки,
Надіюсь знайти досконалості шпиль,
Щоб не доторкатись до пустки.
- риторичне запитання, яке замислює
а коли дослухатися мушлі, прикладаючи до вуха - то саме там ми чуємо не мушлі звуки, а нашого серденька
- завжди милуюся Вашим поетичним словом!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надіюсь знайти досконалості шпиль,
Щоб не доторкатись до пустки. Певно, нині це притаманне кожному із нас, знайти якусь душевну рівновагу, щоб мати внутрішні сили жити. Чудовий, щемно-зворушливий вірш!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00