Слова, неначе вечорові зорі,
Із серця сиплють світло осяйне,
Забуті тіні падають додолу,
Хтось переступить, в душу хтось візьмЕ.
Із глибини віків виходять пращури –
Древляни, тиверці й поляни,
Ворожі ордища втікали, як ті ящури,
І бились з ними угличі і сіверяни.
Історії скрижалі й вічні спомини…
У битвах захищали рубежі,
І боронили землю світла воїни,
І ворога долали на межі.
Сьогодні предків дух літа в окопах,
А зорі тіні їх висвічують згори.
Передова… Синів Вкраїни роти
Й жовто-блакитні всюди прапори.
За право називатись українцями
Іде війна не на життя – на смерть
Із зайдами, заблудами й чужинцями.
Історії правдива коловерть
Не відбере в нас права самоназви,
Бо українець Є і назавжди наш славний рід!
О, це неабиякий для ворогів подразник –
Свободи перші українці скуштували плід.
Так знай же, враже, сину сучий,
І зарубай собі на носі назавжди:
Ми є НАРОД і корінь в нас могучий,
Ти кари божої за злодіяння жди.
