Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
Красуня поміж трав похилих.
На тлі пожухлого бур'яну,
Тріпочучи в обіймах вітру,
Життя мінливого палітру
Здіймала подихом тривалим.
Стебло тягнулося до неба,
А вітер гнув її додолу,
Хапаючи за край подолу.
Благала квітонька: “Не треба...“
Даремно билася в неволі
Супроти вітряної сили.
Він шепотів їй: “Люба! Мила!
Скорися та віддайся долі.“
Зібралися докупи хмари.
Оголював стеблину вітер,
На шма́ття вбра́ння рвав блакитне
Та пестив обриси примари.
Змертвілий степ уздовж дороги.
А десь за краєм небозводу
Лататтям* ніжним вкриті води
Та все життя в обіймах Бога...
10.10.2015
*ЛАТА́ТТЯ - водяна лілія
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
