Дивлюся: білий птах
Літає в небесах.
Невпинно він летить.
Але за певну мить
Той птах, який летів,
На гілку древа* сів.
На гілці тій сидить
І в дальню даль глядить,
В ту даль, якої мов
Він чує тихий зов,
Неначе далина,
Незнана сторона,
До себе манить. – Як?
– Що втриматись ніяк
Іще бодай на мить
Не може, бо блакить
Небесна, чарівна –
Дім птаха. Так, вона –
Небесная блакить,
Яка немов висить
В нас над землею вік,
Й коли ще чоловік
Землею не ходив,
Коли він ще не жив
На ній. Набравшись сил,
Своїх тендітних крил
Легкий зробивши змах,
Той самий білий птах
Крильми затріпотів,
Здійнявся й полетів.
*Древо – заст., поет. Дерево
Євген Ковальчук, 25. 04. 2020
