В словах, які римами в’яжуть алею,
Поет, мов художник, малює картини.
Трояндами слів прикраша галерею
І в’яже співзвучні в разки намистини.
Нектаром любові слова наливає
І ставить їх трепетно в сонячний ряд,
Красиво віночком, як квіти, вплітає
Й на поетичний виводить парад.
Співучі, джерельні, такі дзвінкотючі,
Неначе дзвіночки бринять і бринять,
На ниві поезії сходи співучі
Фіалковим квітом п’янять і п’янять.
Як білокрилі лелеченьки милі,
Злітають високо в небесную вись,
Набравшись від Музи блаженної сили,
Рікою любові слова розлились.
Сузір’ям Плеяд розіслались по небу,
І трепетом ніжним спустились донизу,
Шукають в них люди сакральну потребу,
Бо в душі заходять вони без капризу.
Безмежжя в них світ й особливі принади,
Які ж бо чарівні бувають слова!
Знімають журбу й заліковують рани,
Вони – немов казка весни лісова.
Хай трепет любові заходить у серце
Від слів, що нектаром наповнюють душу!
Відкрийте для них і віконечка, й дверці,
Й прийміть найсолодшу у світі спокусу.
Розлийте ви їх в кришталевії чаші
І спити до дна побажайте усім.
Любов’ю серця наповняються ваші –
І величі слів зазвучить вічний гімн.
дякую Вам, пане Вікторе, за увагу до мого вірша! 
"Набравшись від Музи блаженної сили,
