Я висмикну тебе з бруківки Львова,
вкопаю у чарівний дивокрай,
куди не доїжджає жовте "Ґлово"
і синій не дотягує вайфай.
Рвону, як дикий протяг скло віконне,
під хруст кісток, із мʼясом, як бурʼян,
твоє коріння оптоволоконне,
розлогіше потомства агарян.
Той край тобою знаний... та забутий -
не вигадка, мара, не сторітелінг:
ти ЖИВ там, допоки́ не був закутий
в кайдани цифрової цитаделі.
Питання лиш: наскільки це доречно?
Ця зміна здатна в клапті передерти,
однак, це не смертельно небезпечно -
ти й так уже наполовину мертвий.
о, переможцю, ти не будеш мертвий
ні на дещицю, ні на чверть чи пів
допоки пульс в поезії не стертий
допоки чутно твого серця спів
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прекрасна епітафія!
Ulcus відповів на коментар Ulcus, 12.05.2023 - 01:40
точно!) на епіталаму не тягне
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох вже ця Улькус! Ну і звідки б я знав, що існує така повесільна пісня? - а так загуглив, прочитав. Одним коментарем Ви збагатили мій словниковий запас на одне цікаве слово. Дякую!