Кадиров і Заза
Пан Кадиров мав коня,
Звали його Заза,
А свого хазяїна,
Кінь не мав ні разу.
Тільки мова не про це,
То вже хай, як було,
Я розкажу вам про те,
Як Рамзана взули.
Якось Зазу у тюрму,
В Чехії закрили,
Років десять ще тому,
Добре там гляділи.
Він під санкції підпав,
Бо господар Зази,
На нас з путіним напав,
Щоб він здох, зараза!
Час ішов поволі, йшов,
І одного разу,
Коли сторож відійшов,
Хтось поцупив Зазу.
- Як це сталося, скажіть!
З Грозного лунає,
А Кадиров там собі,
Руки потирає.
Він так скучив за конем,
Що не міг терпіти,
І одним прекрасним днем,
Мусив щось зробити.
Телефонний взявши шнур,
Якось вранці рано,
Вийшов на контакт із ГУР,
Там де наш Буданов.
Через гобліна одного,
Що на орка схожий,
Він домовивсь Зазу того,
Викрасти за гроші.
Наші хлопці гроші взяли,
Без зайвої мови,
Але справу уладнали,
Трішечки по свому…
Ось, оспівана в піснях,
Зустріч довгождана,
Везе поїзд скакуна,
Прямо до Рамзана.
Найсвітліший князь Дон Дон,
Гордий син Кавказу,
Вибіг швидко на перон,
Зустрічати Зазу.
Він вагона відчиня,
Зрозуміть не може –
Щось нагадує коня,
Ну, принаймні, схоже,
Вбога шкапа там стоїть,
Під сідлом одразу,
У зубах «бичок» стирчить,
І табличка – «Заза».
Морда кисла і сумна,
Очі в окулярах.
- Караул! – кричить Рамзан,
Щоб я згнив на нарах!
Це ж якісь старий лошак,
Я чекав на Зазу!,
Так його і перетак,
Тягнем його разом!
Зняли зі спини сідло,
Змили з нього фарбу,
А під фарбою – Лавров,
В дупу йому швабру!
- Добрий вечір, каже, вам,
Дайте цибулину,
Як наллєте ще сто грам,
То підставлю спину.
Я, Рамзан, старий вже дід,
Довго не катайся,
Від Буданова привіт,
Якщо що – звертайся!
Тут Кадиров не стерпів,
Вже таку образу,
Кулю в лоб йому пустив,
І собі заразом.
Аж тут щось як зашумить,
З боку України,
І до гір вже через мить,
Гуркіт той долинув.
То Залужний на Зазі,
У руках шаблюка,
Розбігаються вразі,
Степом лиш пилюка.
- Нумо, хлопці – козаки,
Вдарим усі разом!
І пішли, пішли полки,
В наступ за наказом.
Полякались вороги,
Збилися до купи,
Закінчилися мішки,
Щоб складати трупи.
Бо підкрався хутряний,
Звір до них одразу,
Ось така от, вір не вір,
Казочка про Зазу.
P.S. Я скажу ще пару слів,
За отого Зазу,
Віз залишитись схотів,
В Україні зразу.
Вартий був своїх витрат,
Знав що як робити,
Наплодив малих лошат,
Що нема де діти.
І тепер у нас в степах,
Там де сонце грає,
По ворожих кісточках,
Табуни гасають.
ID:
984941
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Гумористичні й жартівливі вірші
дата надходження: 01.06.2023 16:25:25
© дата внесення змiн: 01.06.2023 16:25:25
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
