Ти знаєш..Я ненавиджу квіти...
Хоч,коли ти даруєш мені їх,
Хочеться бачити ціле поле таких.
І сидіти в ньому з тобою до вечора
Не дивлячись на час,й не згадуючи про людей.
Хочеться слухати твої розповіді
Щодо дитинства,або просто про дрібниці якісь.
І під час цього,вдихати запах тих квітів
Й мріяти,щоб все залишилося так навік.
Ні,ти знаєш...Я все ж ненавиджу квіти.
І в мені це вже не змінить ніхто.
Бо тепер вони вкривають тільце твоє блідне
Під сирою землею на кладовищі,
А не чарують своїми пахощами моє тло.
