Все змінилось на ділі й на слові.
І, коли світ надвечір стиха́,
Ми шукаєм гріха без любові,
Бо не вірим в любов без гріха.
Нам на вулицях гріх пропонують,
Мов якийсь звичайнісінький крам,
І про душу за рогом пліткують,
Що для неї вже тіло – не храм.
А торгівля завжди метушлива:
Там – купують, а тут – продають.
І бариги уже, хто кмітливий,
За кохання нам гріх видають…
Як мораль не потоне в спиртному,
Її шпри́цом розтоплять, мов сніг,
Щоби стало байдуже потому,
Чи кохання було то, чи гріх…
Ми чманіємо в пристрасті грішній
І волаєм прокльонів ми шквал,
У хмелю і в похміллі невтішнім
Над коханням ми чинимо ґвалт.
Лиш тоді, як зажевріє ранок
І примусить гріхи замовча́ть,
Розуміємо ми наостанок:
Нам нащадки цього не простять!
Ось звертання моє в післямові:
Хай минає вас доля лиха́!
Не шукайте гріха без любові,
Бо існує любов без гріха!
За чисту і вірну любов!
