Немов зі мною дощ сьогодні плаче.
І як сльозинки краплі на вікні.
Чомусь так серцю боляче, неначе
Ти, щойно, кинула мені в обличчя «Ні».
На склі тебе серед краплинок бачу.
А може ти то, під дощем до мене йдеш
Та вже ніколи, навіть як заплачу,
Мене до себе ти не пригорнеш.
Спливає час, та я все сподіваюсь,
Що телефон зупинить мій відчай.
Ти скажеш: «Любий, я до тебе повертаюсь!
Нема життя без тебе, зустрічай!»
Колись, я знаю, туга за тобою мине.
Відкрию щастю двері я свої.
Шкода, що інша жінка до грудей прилине.
І будуть пестить мене губи не твої.
Печаль дощем на землю знову ллється.
Та суму не побачиш ти мого.
На все життя кохання раз дається.
Тому втрачати важко нам його.
22.02.2017
