На ранок все здалося враз інакшим.
Зім’ята постіль видала секрети.
Так вже було, бо так буває завжди
Відтоді, як живемо на планеті.
Пляшки порожні і немитий посуд –
То лиш надводна айсбергу частина.
А під водою – там моральний осуд
За дику хіть людини до людини.
Учора видавалось все красивим.
До чого сором, як природа кличе?
А зранку навіть глянути несила
І вимовити “прощавай” в обличчя.
Інстинкти намагатись вгамувати,
Не думати про насолоду тіла –
Це ніби шило у мішку ховати…
Тим більше, що вона й сама хотіла.
Похмілля пройде враз, як похмелитись,
А сором – він відступить не одразу:
Ким без любові нам дано любитись,
Той затаїв на нас страшну образу.
Думками цими зранку я ділюся…
А ви, панове, запитайте хором
(у відповідь я гірко усміхнуся):
“Про що ти думав ввечері учора?”
